Алгейтем і Кавех: шизоїдий і істероїдний тип особистості, як дзеркала

Алгейтем і Кавех: шизоїдий і істероїдний тип особистості, як дзеркала

Гра робить їх контрастними настільки очевидно, що це помічає будь-хто. Фанати давно рознесли по інтернету те, що вони протилежності, які притягуються.

Алгейтем — сігма, з пріорітетами та цінностями не зрозумілими іншим, утілення логіки та чистого розуму, не потребує великої кількості друзів. Кавех — чиста емоційність, спонтанна доброта, вміння бачити і творити красу, вразливість і залежність. І ця пара грає добре не тільки в сюжеті, як класичний троп, але і в житті такі люди часто притягуються одне до одного. На початку це захопливо, потім може ставати дратуюче і болісно (в грі цілком відображена ця динаміка). І до кінця цієї статті я поясню чому.

Одразу уточню важливе: коли я далі пишу про шизоїдний і істероїдний типи, то маю на увазі провідні типи організації особистості, а не діагнози. У Psychoanalytic Diagnosis Ненсі Мак-Вільямс розподіляє по типам базуючись на провідних захистах, способах регулювати близькість, тривогу і самоцінність.

Що розповідає гра

Про Алгейтема гра підкреслює кілька речей. Він не амбітний у звичному сенсі, хоче зручне життя, не бажає лідерства, відмовляється від керівної ролі (Grand Sage), хоча його знання та навички непересічні і інші це визнають. Його не цікавлять ієрархії, для нього однаково перед ним людина чи бог. Його власні ідеї і проєкти, здається, важливіші, ніж будь-що, і він не вважає за потрібне пояснювати свої власні мотиви іншим. В його особистому квесті, Алгейтем протиставляється ідеї масовості та натовпу. У цьому є свобода, але і дивакуватість.

Кавех, добряк, архітектор та естет, згорьований реальністю (“an aesthete troubled by reality”). Офіційний опис називає його людиною, яка надто переймається про надто багато речей. Він реагує на світ всім собою, як відкрита рана. Привіт надчутливим людям. У профілі підкреслюється, що він дуже емпатійний, кидається допомагати людям, може віддати останні свої заробітки, якщо бачить чужу скруту, а Алгейтем прямо описує його як імпульсивного, надто уважного до інших і емоційно крихкого.

Можна сказати, що вони обоє гіперчутливі, але мають різні стратегії з цим справлятись. Алгейтем завжди з навушником у вусі і уникає людей. Менше стимулів — менше роздратування. Кавех або пиячить, або працює запійно, або рятує когось нужденного. Конвертує свою чутливість у дії, назовні.

Їхній конфлікт світоглядів навіть винесений на дошку оголошень в Порту Ормоса. Там Алгейтем відстоює позицію про обмеженість ресурсів і безглуздість хаотичної доброчинності, а Кавех намагається допомогти незнайомцям, і що взаємодопомога робить його щасливим. У події A Parade of Providence ця лінія доходить майже до символічної чистоти. Кавех отримує шанс забрати собі величезний спадок, але ламає Діадему Знань і віддає гроші людям, які потребують допомоги. Залишок витрачає на борги і випивку. Це красивий опис як купа грошей в один момент не роблять людину багатою. Алгейтем у цій самій історії діє навпаки: тримається осторонь від змагання, але тихо й системно відстежує небезпечне дослідження Сачіна, бо його цікавлять лиш дослідження.

Що бачить психолог

Якщо спиратися на Мак-Вільямс, у шизоїдній організації головним захистом є звернення до внутрішнього світу уяви (“withdrawal into an internal world of imagination”), а центральний конфлікт між близькістю та дистанцією, любовʼю та страхом. Вона також підкреслює, що такі люди часто не холодні, а навпаки — гіперчутливі, легко перевантажуються і саме тому відходять. Часто вони навіть тонко зчитують чужий внутрішній стан, хоча самі виглядають дистанційованими.

Саме тому Алгейтема для мене не “бездушний раціоналіст”, а дуже впізнавано шизоїдна фігура. Він уникає не людей як таких, а зайвого вторгнення, хаосу, колективного шуму, непотрібної соціальної плутанини. Його потяг до low profile, до стабільного дому, бібліотеки, повільної роботи й мінімуму непередбачуваного контакту — це спосіб організувати собі достатньо безпечний простір, де можна присвятити себе ідеям. І водночас у нього добре збережена здатність бачити людину: він цінує людяність.

З істероїдною, або театральною, організацією в Мак-Вільямс майже дзеркально навпаки. Вона пише, що такі люди рухаються до людей, а не від них і є залежні від речей та емоційно експресивні (“strongly object related and emotionally expressive”). Тобто це не просто театральність заради ефекту. Це спосіб жити через зв’язок, через відгук, через іншого. Під яскравістю там часто лежать тривога, болючість визнання, нестійка самоцінність і велика потреба в стосунку. Мак-Вільямс також описує, як такі люди перебільшують афект щоб пробитися крізь власну тривогу і бути почутими, але оточення може це знецінювати (побутово: істеричка це щось образливе про роздування з мухи слона). У цьому драма і біль людини з істероїдним типом характеру — вони прагнуть бути почутими, ампліфікують своє послання і безуспішно, їм не вірять.

Тому Кавех так добре читається як істероїдний, театральний тип. Не в сенсі “істеричка”, а в сенсі людини, для якої зв’язок, визнання, краса і моральний відгук мають надмірну вагу. Він включається в чужий біль, дуже хоче бути хорошим, не вміє зберегти себе, коли починає рятувати іншого, і майже неминуче платить за це дорого. Саме тому він такий сильний як архітектор і такий крихкий у житті.

Чому їх так тягне одне до одного

Мені здається, гра сама підказує ключ, коли Алгейтем називає Кавеха генієм і “ідеальним дзеркалом” його самого. Це дуже красива формула. Бо дзеркало — це не лише про схожість, а й про відображення “ти є тим, що я в собі ховаю”.

У гештальт-підході це зручно читати через полярності. Полстер і Полстер пишуть, що людина є безкінечним набором полярностей, а Юнтеф пояснює, що полярності — це не розщеплені несумісні шматки, а протилежності, які належать до однієї цілісності (opposites can be understood as parts of one whole, “as yin and yang”). Коли людина дуже міцно ототожнюється лише з одним полюсом, інший полюс часто приходить через симптом, конфлікт або значущого Іншого.

У цій оптиці: Алгейтем несе полюс дистанції, тверезості, самодостатності, меж, розумової селективності. Кавех — полюс емоційної включеності, експресії, краси, потреби у відгуку, морального імпульсу. Кожен із них наче приходить у життя іншого як відсутня функція. Інший — це те, ким кожен не дозволяє собі бути. Саме тому вони не тільки дратують одне одного, а й ваблять. Шизоїд може давати істероїду межі і безпеку. Істероїд шизоїду — яскраві переживання. Можна сказати, завдяки цьому вони міцно зчеплені.

Алгейтема може тягнути до Кавеха, бо Кавех уособлює те, що сам Алгейтем жорстко дозує: тепло, видиму емоцію, естетичне переживання, неутилітарну турботу. Кавеха може тягнути до Алгейтема, бо Алгейтем уособлює те, чого Кавеху катастрофічно бракує: межі, внутрішню опору, право не розчинятись в іншому, здатність не жертвувати собою щоразу, коли серце смикнулося. Це і є комплементарність: кожен бачить в іншому не лише подразник, а й несвідому обіцянку цілісності.

І чому тоді вони так багато сваряться

Бо комплементарна пара — це не легка взаємодія. Дуже часто це пара, де кожен постійно наступає на болюче місце іншого. І витримувати інакшість дуже ресурсно затратно.

Для Алгейтема Кавех може виглядати як хаос, моральна імпульсивність і небезпечна нездатність берегти себе. Для Кавеха Алгейтем може виглядати як холодність, байдужість і надто комфортне співіснування з людською недосконалістю. І обидва, по-своєму, мають рацію. Але саме тут і є пастка: ми найчастіше лютуємо не лише на чужу інакшість, а й на ту свою частину, яку інший живе занадто відкрито.

Це пара, де напруга майже неминуча, бо кожен постійно тягне іншого до ширшої цілісності, на яку той не завжди згоден. Алгейтем ніби каже Кавеху: навчися не втрачати себе у доброті. Кавех ніби каже Алгейтему: не все людське вимірюється логічною економією. І поки ці два послання не інтегровані всередині, вони з великою ймовірністю будуть розігруватись між людьми.

Вихід з цієї поляризації

Для мене найцікавіше тут те, що вихід — не в тому, хто з них правий. І не в тому, щоб один “перевиховав” іншого, бо хтось дорослий, а інший дитина. Вихід радше в інтеграції: визнати власну полярність усередині себе. Щоб шизоїдна фігура могла мати не тільки межі, а й живий емоційний відгук. А істероїдна — не тільки відгук, а й межі. Не тільки красу і жар, а й самозбереження. Не тільки ясність, а й уразливість.

Можливо, саме тому Алгейтем і Кавех так добре працюють як пара для глядача. Бо вони не просто “розумний і емоційний сусіди”. Вони дуже впізнавано розігрують людську драму про дві сили, які насправді належать одній психіці. І поки вони розділені, між ними буде іскрити. А коли вони почнуть хоч трохи зустрічатися всередині однієї людини — з’явиться не тільки менше сварок, а й більше цілісності.

Література:

Основна опора для психологічної частини — Nancy McWilliams, Psychoanalytic Diagnosis: Understanding Personality Structure in the Clinical Process. Це головна книжка, з якої тут взяті рамки для шизоїдної та істеричної організації.

Для блоку про полярності:

Erving Polster, Miriam Polster — Gestalt Therapy Integrated;

Gary Yontef — Gestalt Therapy: An Introduction;

і для філософського кореня полярностей у гештальті — матеріали про Salomo Friedlaender’s polarity principle / creative indifference.